Адольф Георгійович Толкачов(6 січня 1927, Актюбінськ, Казахська РСР, - 24 вересня 1986) - радянський інженер у галузі радіолокації та авіації, агент ЦРУ у 1979-1985 роках.
Біографія
Адольф Толкачов народився 6 січня 1927 року у місті Актюбінську Казахської РСР. З 1929 постійно проживав у Москві. У віці 30 років одружився. Батьки його дружини Наталії, 1935 року народження, зазнали репресій у 1930-ті роки, що, можливо, у майбутньому послужило для Толкачова мотивом у роботі проти радянського ладу. У 1948 році вступив до Харківського політехнічного інституту, закінчив його у 1954 році. Після закінчення інституту отримав розподіл у Науково-дослідний інститут радіобудування при Міністерстві радіопромисловості СРСР.
Толкачов мав досить високу заробітну плату порівняно з багатьма іншими радянськими громадянами – приблизно 350 рублів на місяць. Він жив у висотному будинку поруч із посольством Сполучених Штатів Америки, що дозволяло йому згодом під виглядом звичайних прогулянок зустрічатися з резидентом американської розвідки в СРСР.
Співпраця Толкачова зі спецслужбами США
Починаючи з вересня 1978 року Адольф Толкачов намагався встановити контакт зі спецслужбами США, проте на той час усі контакти з агентурою були тимчасово законсервовані, тому зустрітися з резидентом ЦРУ США в СРСР вдалося лише 1 січня 1979 року. Коли резидент запитав Толкачова, якою була його мотивація, він відповів, що є «дисидентом у серці», і зможе сприяти ворогам СРСР завдяки своєму доступу до секретних даних. Згодом він так писав:
| ...Я можу тільки сказати, що значну роль у всьому цьому відіграли Солженіцин і Сахаров, хоча я з ними не знайомий і прочитав тільки книгу Солженіцина, опубліковану в Новому Світі. Якийсь внутрішній хробак почав мучити мене, щось треба було робити. Я почав писати короткі листівки, які планував надсилати поштою. Але пізніше, подумавши глибше, зрозумів, що це безглузда витівка. Встановлювати контакт із дисидентськими колами, які мали зв'язки з іноземними журналістами, здавалося мені нерозумним через моє місце роботи. Я мав доступ до цілком таємних документів. Достатньо найменших підозр і я був би повністю ізольований чи ліквідований. Таким чином, народився план, який я здійснив. Я вибрав шлях, який не дозволяє мені повернутися назад і я не маю наміру звертати з цього шляху. Мої дії в майбутньому залежать від мого здоров'я та змін у характері моєї роботи. Щодо винагороди, то я не став би встановлювати контакт за жодні гроші, наприклад, з китайським посольством. Але що ж стосується Америки? Може, вона зачарувала мене і я, збожеволівши, люблю її? Я не бачив вашу країну на власні очі і не полюбив її заочно. У мене немає достатньої фантазії чи романтизму. Як би там не було, ґрунтуючись на деяких фактах, у мене склалося враження, що я вважав за краще жити в Америці. Це одна з головних причин, чому я запропонував вам свою співпрацю. Але я не альтруїст-одинак. Винагорода для мене не лише гроші. Це, що навіть значно більше, оцінка значення та важливості моєї роботи. |
Протягом шести років своєї зрадницької діяльності Адольф Толкачов зумів передати Сполученим Штатам Америки 54 абсолютно секретні розробки, у тому числі новітні електронну систему управління літаків «МіГ» та прилади для обходу радіолокаційних станцій. На 35-мм фотоплівку фотоапарата Pentax, прикріпленого до стільця у себе вдома, він фотографував абсолютно секретні документи, винесені з лабораторії, і передавав її і друковані матеріали до рук американських розвідників. Натомість він, крім власне грошових коштів, вимагав від своїх кураторів імпортні ліки, книги та касети з рок-н-ролом для свого сина. За період своєї діяльності Толкачов отримав загалом 789 500 рублів, а також близько двох мільйонів доларів США були акумульовані на іноземному депозитному рахунку, на випадок його втечі за кордон.
Толкачов усвідомлював небезпеку викриття і, незважаючи на свої величезні фінансові можливості, намагався жити, нічим не привертаючи уваги. З усіх багатств у нього були лише ВАЗ-2101 та заміська дача. Можливо, саме в цьому і причина такої тривалої діяльності.
Провал. Арешт, слідство та суд
Вийти на слід Толкачова співробітникам КДБ СРСР вдалося абсолютно випадково. У 1985 році його куратор, Едвард Лі Ховард, був звільнений із ЦРУ через розкрадання майна та наркоманію. Озлоблений Ховард перебіг на бік СРСР і видав КДБ масу абсолютно секретних відомостей, у тому числі ім'я Адольфа Толкачова. За іншими відомостями інформацію про нього передав СРСР Олдріч Еймс у травні 1985 року. 9 червня 1985 року Толкачов був заарештований, а 13 червня був заарештований його зв'язковий Пол Строумбах. На слідстві Толкачов у всьому зізнався і просив радянське керівництво не виносити йому смертний вирок. Верховний Суд СРСР розглянув справу Толкачова в 1986 році і визнав його винним у скоєнні злочину, передбаченого статтею 64 частина "а" Кримінального кодексу РРФСР, і засудив до вищої міри покарання - страти через розстріл. 24 вересня 1986 року вирок був виконаний.
Документальні фільми
- Про шпигунську діяльність А. Г. Толкачова в 2007 р. було знято документальний фільм «Ампула з отрутою» з циклу «Шпигуни та зрадники»
- Про діяльність шпигуна Толкачова розповідає одна із серій «Зрадники» з Андрієм Луговим (2014)
Література
- Хоффман, Девід Е. Шпигун на мільярд доларів / Пер. А. Ширіков. – М.: АСТ, 2016. – 432 с. - (Corpus). - 3000 прим. - ISBN 978-5-17-091347-3.
12 січня 1950 року в СРСР Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про застосування смертної кари до зрадників Батьківщини, шпигунів, підривників-диверсантів» «на прохання трудящих» знову ввели смертну кару за зраду, шпигунство та саботаж. Сьогодні про шпигунів, страчених у СРСР.
Адольф Георгійович Толкачов
Адольф Толкачов народився 6 січня 1927 року у місті Актюбінську Казахської РСР. З 1929 постійно проживав у Москві. У 30 років одружився. Толкачов працював співробітником НДІ Радіопромисловості та мав доступ до надзвичайно секретних даних військового типу. Адольф Георгійович був одним із розробників літака-невидимки. На шлях зради він став із міркувань фінансового плану.
У вересні 1978 року Толкачов залишив записку під склоочисником машини працівника американського посольства у Москві. У записці він повідомив, що може передати США надзвичайно секретні дані, що дозволять змінити співвідношення сил на світовій арені. Записка потрапила до резидентури розвідувального управління Москви, де вимагали інструкцій із Центру. Центр наказав московській резидентурі на пропозицію Толкачова ніяк не реагувати. Не відреагувало ЦРУ і дві наступні спроби Толкачова встановити контакт, оскільки побоювалося провокацій радянської контррозвідки. Успіху Толкачов досяг лише вчетверте. За залишеним номером телефону зателефонував співробітник ЦРУ і вказав місце схованки. Перша зустріч відбулася 1 січня 1979 року.
Адольф Толкачов за 6 років своєї зрадницької діяльності передав США 54 абсолютно секретні розробки, серед яких була електронна система управління винищувачів МіГ та прилади для обходу радіолокаційних станцій. Толкачов знімав на фотоплівку таємні документи і передавав їх американським розвідникам. Натомість він отримував кошти, імпортні ліки, касети з рок-н-ролом для сина, книги. Загалом Толкачов отримав 789,5 тис. рублів і близько 2 млн. рублів були акумульовані на іноземному депозиті в іноземному банку на випадок втечі Толкачова за кордон. Втім, жити зрадник, незважаючи на величезні фінансові можливості, намагався скромно. З багатств у нього були лише заміська дача та ВАЗ-2101, до магазинів "Берізка", де продавали товари за валюту, він не ходив. Це й допомогло зраднику вести свою діяльність досить довго.
Вийти на слід Толкачова КДБ зміг випадково. У 1985 році з ЦРУ за наркоманію та розкрадання звільнили Едварда Лі Говарда, куратора Толкачова. Ображений Говард видав КДБ СРСР масу абсолютно секретних відомостей та ім'я Адольфа Толкачова у тому числі. 9 червня 1985 року Толкачов був заарештований. Під час слідства він зізнався і благав не виносити йому смертний вирок. Суд визнав його винним і засудив до найвищої міри покарання смертної кари через розстріл. 24 вересня 1986 року вирок був виконаний.
Петро Попов – подвійний агент
Петро Попов народився 1923 року неподалік Костроми в селянській сім'ї. Воював на фронтах Великої Вітчизняної, мав нагороди, закінчив війну офіцером постачання. Коли війна закінчилася, Попов став порученцем при генерала Івана Сєрова, заступника Головного радянської військової адміністрації у Німеччині у справах цивільної адміністрації та за сумісництвом заступника наркому НКВС СРСР. У 1951 році закінчив Військово-дипломатичну академію та отримав призначення до Австрії, у контингент радянських військ. На службі у Відні основним його завданням було вербування агентів з-поміж австрійських громадян для роботи проти Югославії, з якою в ті роки СРСР був у стадії конфлікту.
З 1954 року Попов почав активно співпрацювати із ЦРУ як агент «Грейспейс». США створили для роботи з Поповим спецпідрозділ ЦРУ SR-9 (Soviet Russia), який згодом керував діями всіх агентів у Радянському Союзі. ЦРУ щедро оплачувало послуги підполковника, а він видав усіх йому відомих агентів в Австрії, розкрив систему підготовки кадрів для ГРУ та КДБ СРСР та структуру цих відомств, передав низку цінних відомостей про радянське озброєння та військову доктрину, схеми організації мотострілкових та бронетанкових дивізій у Радянській Армії. . ЦРУ отримало через Попова звіт про проведення 1954 року перших у СРСР військових навчань з використанням ядерної зброї в районі Тоцьк.
23 грудня 1958 року ЦРУ зробило помилку, яка коштувала Попову життя. Секретар невірно зрозумів вказівку та надіслав інструкції Попову на домашню адресу до Калініна. Після цього Попова відкликали до Москви і встановили його щільне спостереження. За січень-лютий 1959 року КДБ зафіксував кілька зустрічей Попова з агентами ЦРУ. 18 лютого його затримали на Ленінградському вокзалі у Москві. Будинки у Попова виявили 20 тис. рублів, шифри, пістолет «Вальтер» та інструкції щодо зв'язку з резидентурою США. Попову звинуватили у зраді Батьківщині. 7 січня 1960 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР оголосила вирок - найвищий захід покарання. Вирок був виконаний у 1960 році.
Леонід Полещук – двічі зрадник СРСР
Леонід Полещук (1938 р.н.) вступив на службу до зовнішньої розвідки КДБ СРСР на початку 1970-х років. Він був направлений у Катманду. Там він пристрастився до азартних ігор та алкоголю. Програвши у казино близько $300, взятих із каси резентури, Полещук почав думати, як уникнути покарання та не знайшов нічого кращого, як запропонувати свої послуги американським резидентам у Непалі. Джон Беллінгхем, резидент ЦРУ, погодився одразу. За певну інформацію Полещук отримав значну суму грошей. 1974 року Полещука відкликали з Катманду до Москви. Своїм кураторам він заявив, що більше із ЦРУ не співпрацює, і контакти між ним та американською розвідкою припинилися на 10 років.
1984 року підполковника Полещука посилають до Нігерії, і приблизно через рік він вирішив вийти на зв'язок із ЦРУ. В універмазі він вдав, що вивихнув ногу. Лікарю, який прибув із американського посольства, Полещук назвав пароль: «Я — Лео, із країни високих гір. Привіт Беллінгхем». Загалом через 10 днів із Полещуком на зв'язок вийшов Річард Бал, резидент ЦРУ в Нігерії.
Полещук видав ЦРУ всіх радянських розвідників та агентів у Нігерії, а після повернення до СРСР продовжив працювати на американців. Весною 1985 року радянська контррозвідка вийшла на слід Полещука. Було виявлено його зв'язки зі співробітниками американського посольства, зафіксовано закладення схованки, замаскованої під камінь. У ньому зберігалися гроші та інструкції. 12 червня 1986 року Військовою колегією Верховного Суду СРСР було оголошено вирок - смертну кару через розстріл. Вирок був виконаний.
Олег Пеньковський – найуспішніший агент Заходу в СРСР
Олег Пеньковський народився 23 квітня 1919 року. Восени 1960 року полковник Пеньковський, співробітник Головного розвідувального управління (ГРУ) Генерального штабу Міністерства оборони СРСР запропонував свої послуги британській розвідці, згодом співпрацював з МІ-5 та ЦРУ.
Зі своєї першої лондонської поїздки у травні 1961 року Пеньковський привіз транзисторний радіоприймач та мініатюрну фотокамеру «Мінокс». Йому вдалося передати на Захід 111 плівок «Мінокс» зі знятими 5500 документами загальним обсягом 7650 сторінок. Під час відряджень до Парижа та Лондона його допитували загалом 140 годин, а звіти допитів вмістилися на 1200 сторінках машинописного тексту. Якщо вірити документам, опублікованим на Заході, за наведенням Пеньковського «погоріли» 600 радянських розвідників, із них 50 – офіцери ГРУ.
У 1963 Олегу Пеньковському звинуватили у шпигунстві на користь США та Великобританії та в зраді Батьківщині. Його позбавили всіх нагород і засудили до найвищої міри покарання – розстрілу.
Інформація про Пеньковського, про його роботу в ГРУ та співпрацю із західними спецслужбами і сьогодні вважається секретною.
Володимир Вітров - вбивця та зрадник
У 1965 році Володимир Вітров відвідав Францію як представник торгпредства і познайомився з Жаком Прево, відповідальним працівником фірми "Томсон ЦСФ", яка займалася виготовленням електроніки. Виявилося, що той співпрацює з французькою контррозвідкою ДСТ, і Вітров став об'єктом для вербування. Коли Вітров у нетверезому стані розбив службовий автомобіль, він, бажаючи уникнути розгляду в посольстві, звертається по допомогу до нового французького друга. Прево допоміг йому, але попередив контррозвідку, що тепер Вітрову є що приховувати. Тоді співпраця не склалася, оскільки відрядження у Вєтрова закінчилося. Згадав про свого французького друга радянський громадянин у 1981 році. На той час він працював в управлінні «Т» ПГУ КДБ, яке займалося аналізом науково-технічної інформації, що надходила з-за кордону.
За 2 роки агент Farewell, така кличка була присвоєна Вітрову в ДСТ, передав на Захід 4 тис. секретних документів, у тому числі повний офіційний список з 250 офіцерів Лінії X, розміщених під виглядом дипломатів по всьому світу. Також він розкрив імена 450 співробітників радянської розвідки, які займалися збиранням науково-технічної інформації.
У лютому 1982 року, будучи алкогольним сп'янінням, Вітров убив співробітника КДБ. Суд визнав його винним у навмисному вбивстві і засудив до 15 років колонії суворого режиму з позбавленням нагород та військового звання. Але через 2 роки Вєтрова переводять до Лефортовської в'язниці (Москва) і звинувачують у зраді Батьківщині. Вирок суду - смертна кара була виконана 23 лютого 1985 року.
Викриття Адольфа Толкачова
У червні 1985 року в радянській пресі під рубрикою "У Комітеті держбезпеки СРСР" з'явилося повідомлення про те, що 13 червня 1985 року в Москві під час проведення шпигунської акції на місці злочину затримано другого секретаря посольства США Пола Стомбауха, якого за протиправні дії оголошено персоною нон грата видворений із Радянського Союзу. Дещо пізніше повідомлялося, що КДБ викрито і заарештовано агента американської розвідки А. Г. Толкачова, співробітника одного з московських НДІ.
…Він відкрив сумку, що стояла біля ніг, дістав звідти пачку грошей у банківській упаковці і, зловтішно подумавши: "Нехай нікому не дістануться!" - жбурнув гроші у вогонь. Дістав другу пачку, третю... Кинув їх у піч. Мовчки дивився, як неохоче горіли гроші, його гроші, і одна думка свердлила: "Нехай нікому не дістануться". Вийшов на город. Дружина підняла голову, подивилася знизу вгору:
З'явився, не запилився. Допоміг би раніше, може, й у місто встигли б. Люди сьогодні День Перемоги святкують, а ми до ночі у бруді копатимемося.
Полювання тобі.
Що означає полювання? На ринку зараз картопля по 80 копійок, а то й по рублю. А зберемо мішка чотири, до наступної весни вистачить.
Досить, вистачить, - підтакнув він, а сам подумав: "А чи доживу я до наступної весни?" Звідкись у пам'яті спливли слова: "Не для мене прийде весна"... "Ех, як співали колись на День Перемоги зі старими, з друзями. Де вони всі? Де я? Що зі мною? А може, обійдеться?" - вискочила рятівна думка.
…В одному з управлінь КДБ йшла нарада.
"Аналіз відкритих американських публікацій, а також деяких закритих видань, - говорив доповідач, - свідчать про те, що в США стало відомо про напрямки науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у галузі радіоелектронної оснащеності сучасних радянських бойових літаків. Наводяться деякі тактико-технічні характеристики їх радіоелектронного обладнання та озброєння.
Це показує, що автори добре обізнані про закриті роботи, що ведуться в СРСР, із зазначеної тематики. Крім того, у доповіді одного з великих військових фахівців Пентагону в галузі авіації дано оцінку перспектив розвитку радіоелектронних систем військової авіації СРСР та пропонується програма відповідної модернізації винищувачів США. Значний обсяг інформації американці могли отримати за допомогою контролю за електромагнітним випромінюванням, космічної розвідки, перехоплення службових переговорів з радіорелейних ліній зв'язку. Однак деякі тактико-технічні характеристики останніх модифікацій винищувачів-перехоплювачів, і особливо тенденції їх розвитку, не могли бути отримані технічними засобами розвідки. Отже, з високим ступенем ймовірності можна зробити висновок, що витік таких відомостей міг статися лише через конкретну особу…"
Перед контррозвідниками стояло непросте завдання. У створенні складних систем озброєння беруть участь сотні суміжних підприємств, тисячі людей. Як знайти того, хто став на шлях зради?
Деякі дані, що стали відомими американцям, стосувалися пристроїв, які не тільки не надійшли на озброєння, але й поки що не випускаються на серійних заводах. Це призвело чекістів на кілька великих науково-виробничих об'єднань, де розроблялася новітня радіоелектронна апаратура для оснащення бойових літаків, визначалися тенденції та ідеї розвитку радіоелектронного озброєння, проводилися випробування та відпрацювання новітньої техніки, а також деякі заводи-виробники.
Особливу увагу привернув один із московських НДІ, який набув сумної слави тим, що останні дві комплексні перевірки стану режиму секретності виявили істотні недоліки у забезпеченні збереження документів та відомостей, що становлять державну таємницю. Але ж тут сотні спеціалістів. Чи можна брати під підозру кожного?
Почали з'ясовувати, хто отримував документи, що містять відомості, що «пішли». Коло звужувалося. Але це ще десятки людей. А треба знайти одного…
Як же сталося, що психічно нормальна людина, яка перебуває в здоровому глузді і твердій пам'яті, стала палити гроші? Згодом, вже заарештований, Толкачов на першому ж допиті дав докладні свідчення. Ось що він розповів: "Думка про можливість встановлення зв'язку зі співробітниками американської розвідки та передачу їм за відповідну винагороду секретної інформації, яку я мав за родом своєї роботи в НДІ радіобудування, з'явилася у мене кілька років тому. Я продумав і спосіб встановлення первинного контакту з якимсь співробітником американського посольства, який, як я вважав, зв'яже мене із ЦРУ".
Далі Толкачов розповів, як він двічі намагався зв'язатися з американцями, закидаючи записки до посольських автомашин, але безрезультатно. "Я вирішив, що американців треба якось зацікавити, для чого в черговому листі розкрив характер інформації, яку я маю намір передати. Я написав, що працюю в НДІ, який займається розробкою радіолокаційних станцій для літаків-перехоплювачів, і вказав деякі параметри цих РЛС ".
Декілька днів потому Толкачову зателефонував незнайомий чоловік і доброю російською мовою запропонував:
Через 10–15 хвилин, будь ласка, вийдіть з дому та заберіть матеріали, що знаходяться у старій рукавиці, захованій за будкою телефону-автомата біля магазину «Башмачок» у Тригірному провулку.
"Я одразу поспішив до будки і відшукав рукавицю. У ній знаходилися 20 аркушів з цифровими групами (коди), шифрувальні таблиці, два конверти з адресами одержувача і написаними англійською мовами листами, два аркуші таємнописної копірки, інструкція у вигляді невеликої книжечки з дрібною шрифтом російською мовою (за складання таємнописних повідомлень; по зашифровці тексту; по відправленню повідомлень до розвідцентру; по знищенню отриманих матеріалів), невеликий аркуш паперу з питаннями (за тематикою інституту, параметри РЛС), гроші в сумі 500 рублів ..."
Так почалося співробітництво Толкачова з американською розвідкою. Роботу з ним вели співробітники ЦРУ, які перебували в Москві під прикриттям посольства США і спеціально приїжджали до Москви.
Пізніше Толкачова забезпечили спеціальною апаратурою для моментального «вистрілювання» в ефір шпигунських повідомлень. Їм вводилася в пристрій відкрита, без зашифровки, інформація російською мовою. У самому приладі вона автоматично шифрувалася, а потім передавалась ефір за частки секунди. Вказівки розвідки, що приймалися приладом, теж були зашифровані, потім приладом розшифровувалися і зчитувалися Толкачовим з табло російською мовою. (Для здійснення такого сеансу зв'язку в посольстві США знаходилася приймально-передавальна апаратура.) Але нервів у Толкачова вистачило ненадовго. Побоюючись мати при собі такий явний доказ, він незабаром знищив прилад.
Інше шпигунське спорядження, на його думку, менш небезпечне, він продовжував зберігати до кінця, у тому числі фотоапарат «Пентакс», кілька міні-фотоапаратів, радіоприймач «Панасонік» спеціальної конструкції, люксметр, магнітний контейнер. Ряд пристосувань Толкачов виготовив сам. У тому числі репродукційна установка, кільця і спиця для автоматичної установки дистанції під час фотографування документів, спеціально розграфлений аркуш паперу як пристосування для репродукційної зйомки.
Від радіозв'язку Толкачов відмовився, від схованок теж - він надивився фільмів, де шпигунів ловлять при «обробці» схованок. Залишалися особисті зустрічі зі співробітниками резидентури, тим більше що на них Толкачов не тільки міг передати інформацію та отримати гроші, технічні засоби, інструкції та рекомендації, а й поспілкуватися з господарями, почути на свою адресу похвали, на які вони не скупилися і в усній, та у письмовій формі.
Зустрічі проводилися чергові та позачергові. У переданих Толкачову інструкціях вказувалися умовні позначення місць, де мали відбуватися конспіративні зустрічі з американськими розвідниками. Ці місця фігурували під найменуваннями: "Ніна", "Валерій", "Ольга", "Анна", "Новіков", "Шмідт", "Саша", "Чорний", "Петро", "Трубка"). Детально описано їхнє місцезнаходження, маршрути підходу, визначено час очікування на місці, умовність пізнання.
Як випливає з виявленого у Толкачова графіка на період із лютого 1985 по січень 1987 року, передбачалася можливість зустрічей у кожному місяці року. Дні їх проведення розташовувалися у певній послідовності; за кожним із цих днів закріплювалося одне місце явки, незалежно від місяця, та постійний час. Конкретний місяць чергової зустрічі обговорювався між Толкачовим та американським розвідником на попередній явці.
Сигналом про готовність Толкачова вийти на чергову зустріч було спочатку запалене у певний час світло в одній із кімнат його квартири, а пізніше - відкрита кватирка одного з вікон квартири в обумовлений час. Пароль для зустрічі складався із фраз: "Вам привіт від Каті" – співробітника розвідки; "Передайте привіт від Миколи" – відповідь Толкачова. Речовий пароль: агент тримає книгу в лівій руці в білій обкладинці.
За екстреного виклику Толкачова на позачергову зустріч американці дзвонили йому на квартиру. На фразу розвідника: "Покличте, будь ласка, Ольгу" Толкачову слід було відповісти: "Ви помилилися. У нас таких немає", що означало його готовність за годину бути на місці зустрічі. Відповідь Толкачова: "Ви не туди потрапили" свідчила про відсутність у нього такої можливості.
У разі виникнення у Толкачова необхідності в екстреній зустрічі йому належало в одному з певних місць поставити умовну мітку крейдою у вигляді літери «О», а потім переконатися в готовності американців до цієї зустрічі, про що має свідчити запалене в обумовлений час світло у відомих вікнах шпигуна. будівлі посольства США. Передбачалися й інші способи, наприклад, зупинка машини Толкачова або машини посольства у певний час у певному місці.
На зустріч із Толкачовим співробітник резидентури ЦРУ виходив один, розмова велася на вулиці або в машині агента протягом 15–20 хвилин. Як правило, розмову з Толкачовим розвідник записував на магнітофон. Велику увагу американці приділяли його ідеологічному обробленню, зміцненню в нього впевненості у «правильності» прийнятого рішення про співпрацю з американською розвідкою. Практично на кожній зустрічі він отримував книги та брошури антирадянського змісту. Зокрема, при затриманні у Стомбауха були вилучені такі книги, що призначалися для Толкачова, закамуфльовані під технічні праці. На обкладинці однієї з них значилося "Основи звукового мовлення", на іншому - "Довідник з електричних пристроїв".
З цього приводу Толкачов показав: "Як правило, американці надсилали мені книги та брошури як новорічні подарунки… Я вважаю, що американська розвідка направляла мені ці книги для моєї ідеологічної обробки, намагаючись викликати в мене антирадянські настрої. Мені це було незрозуміло, бо я сам звернувся до них із пропозицією про співпрацю та передачею низки секретних документів прив'язав себе до них, і моя ще якась обробка була зайвою. , Як я, людьми». Американці в інструктивних листах не шкодували хвалебних слів, всіляко грали на його амбіціях, марнославстві, постійно наголошували на значущості "його роботи", дякували від імені "вищого рівня уряду".
У ході слідства Толкачов докладно розповів про те, які методи він застосовував для збору секретних і секретних матеріалів. Суть їх зводилася до того, що він "на повну котушку" використав промахи у секретному діловодстві та режимі у НДІ, де він працював. Він встановив, що не проводиться перевірка документів у спецвалізах при їх здачі наприкінці робочого дня, що дозволило зберігати їх за кілька днів та виносити додому для фотографування; вдавався до різних хитрощів для заповнення «Дозвол» на видачу секретних документів - залишав незакриті дужки, а після підпису посадової особи вписував потрібні документи та закривав дужки; обманним шляхом отримував чистий бланк «Дозволи», заповнював його лицьову сторону, вносив туди лише невелику частину інвентарних номерів документів, з якими раніше знайомився у Першому відділі, і передавав американському розвіднику з фотографіями справжнього «Дозволу» та описом кольору чорнила підписів посадових осіб. підробки на новому бланку. Таким чином двічі замінювалися картки «Дозволи». Саме друга, підроблена картка своєю нелогічністю привернула увагу перевіряючого оперативного працівника.
Частину документів Толкачов сфотографував у туалетній кімнаті інституту. "Робоче місце" для зйомки абсолютно секретних матеріалів Толкачов влаштував і вдома - з креслярських дощок, дерев'яних брусків та отриманої від американців струбцини зі сферичним шарніром, за допомогою якої кріпив фотоапарат "Пентакс".
Використовуючи безконтрольність із документами відряджених осіб, Толкачов у період перебування в НДІ приладобудування у місті Жуковському отримав від його співробітників важливий документ і, закрившись в обідню перерву в одній із кімнат підприємства, сфотографував його апаратом «Пентакс», який потай приніс із собою.
Наприкінці квітня 1985 року в розмові з контррозвідником одна з співробітниць Першого відділу НДІ радіобудування, де працював Толкачов, розповіла про порушення. У числі порушників вона назвала і Толкачова, якому неодноразово видавали на його прохання під розписку таємні документи в порушення існуючого порядку під пропуск. Якось вона бачила, як він, отримавши такий документ, обідньої перерви поїхав кудись на машині. Повернувшись до відділу, вона перевірила наявність документа – його не виявилося.
Під час перевірки картки «Дозволів» Толкачова з'ясувалося, що в ній зазначено значно меншу кількість матеріалів, ніж йому видавалося насправді. Більш поглиблена перевірка показала, що Толкачов неодноразово брав у Першому відділі та у науково-технічній бібліотеці непотрібні йому для роботи секретні видання.
Співробітники відділу, в якому працював Толкачов, розповіли, що він часто їхав обідати додому. Їх дивувало, чому він не брав із собою дружину, яка працювала в тому ж інституті, але з почуття такту не ставили подібні запитання Адольфу Георгійовичу.
Підозри щодо Толкачова ще більше зміцнилися, коли з'ясувалося, що до картки, де фіксувалися документи, якими він користувався, внесено далеко не всі інвентарні номери документів. Чисто візуально бібліотекарка запам'ятала, що приблизно рік тому в його картці вже не залишалося місця для запису, а справжня картка заповнена лише наполовину. Проведена в КДБ експертиза визначила, що підписи посадових осіб у картці дуже ймовірно є підробленими.
Почався новий етап роботи, не менш складний, ніж попередній, посилений тим обставиною, що в жодному разі не можна було викликати підозри ні з боку Толкачова, ні з боку його потенційних партнерів.
Фахівці вивчали та аналізували все життя цієї людини, яка народилася в 1927 році в Актюбинську, російської, безпартійної, одруженої, що проживає в Москві в будинку на площі Повстання. Навколишні говорили про нього як про висококваліфікованого інженера, який веде відокремлений спосіб життя, який у минулому зловживав спиртними напоями і лікувався у нарколога. Нещодавно їм придбано дачу та машину. Портрет доповнювали любов до збагачення, завищені уявлення про свою особистість, здібності, призначення. Згодом на допитах Толкачов сам визнав, що на злочин його штовхнули неприборканий потяг до грошей, впевненість, що тільки великі гроші дадуть йому незалежність і значущість.
Американці піклувалися про безпеку свого агента. Йому відмовили у підробці пропуску, резонно вважаючи, що вона може бути виявлена, відмовляли у передачі ряду матеріалів, які можуть призвести до його розшифровки, наприклад посібників для сина (який нічого не знав про злочинну діяльність батька). Натомість передали йому ампулу з отрутою, закамуфльовану в авторучку. В ампулі була потрійна смертельна доза для дорослої людини ціанистого калію. Мабуть, самогубство бачилося господарям як найкращий результат для самого Толкачова. Обговорювався, щоправда, з нею й інший варіант - втеча зарубіжних країн, проте цього, з незалежних від цього причин, не сталося.
Наближалася неминуча година розплати. Свої настрої останнього часу Толкачов пояснював так: "Мої побоювання можливого провалу були зумовлені такими обставинами. У НДІ, де я працював, наприкінці квітня стали складати списки співробітників, допущених до матеріалів за системою державного пізнання літаків, із включенням відомостей про домашні адреси та номери телефонів. Мене це насторожило, тому що в березні я передав американцям деякі відомості щодо цієї системи. Він відчував, що година відплати близька. Гроші втрачали йому цінність. І одного разу він зробив те, з чого почалося наше оповідання: у нападі відчаю та злості спалив частину свого багатства, отриманого від американців. Знищив частину апаратури. Далі сховав чудові ювелірні вироби, про існування яких до обшуку не знала його дружина.
За Толкачовим було встановлено спостереження. Воно виявило, що 5 червня 1985 року він попрямував на конспіративну зустріч, та його «друг» не виник. 13 червня Толкачов у той же час, що і 5 червня, з'явився на вулиці Півченкова, причому обидва рази попередньо провів маніпуляцію з кватиркою. Одночасно до цього місця попрямував 2-й секретар посольства США Пол Стомбаух, співробітник ЦРУ, контакти якого з Толкачовим вже були зафіксовані. З посольства він виїхав із дружиною і після тригодинної перевірки вулицями Москви перевдягся, потім, залишивши дружину в автомашині та змінивши кілька видів міського транспорту, вийшов на зустріч із Толкачовим.
Під час затримання у Стомбауха було вилучено виконані на мініатюрних листах швидкорозчинного паперу інструкції ЦРУ, п'ять міні-фотоапаратів, видані за кордоном антирадянські твори під фальшивими обкладинками, гроші, призначені для Толкачова, схеми району місця зустрічі тощо.
У Толкачова були виявлені письмове повідомлення про новітні розробки військової техніки, міні-фотоапарати зі знятими абсолютно секретними документами. При обшуку на квартирі було вилучено ряд речових доказів його шпигунської діяльності, у тому числі засоби таємниці, коди, шифри, інструкції, ампула з отрутою, рукописні матеріали, що містять абсолютно секретні відомості, великі суми грошей та коштовності.
Газета "Уолл-стріт Джорнел". Жовтень 1985 року. Стаття члена редколегії Вільяма Кусевича: "Згідно з матеріалами, отриманими від високопоставлених осіб у розвідці США, Толкачов був одним з найуспішніших агентів ЦРУ в Радянському Союзі... Протягом кількох років він передавав американцям безцінну інформацію про новітні радянські дослідження в галузі авіаційної технології, особливо авіоніки - апаратури електронного стеження та протидії, включаючи сучасні радари і так звані «невидимки», або техніку, за допомогою якої літак не можна виявити радаром. доларів, передавши інформацію про те, в якому напрямку розвиватиметься радянська авіація… В результаті США втратили одного з найцінніших агентів у СРСР».
16-23 червня 1986 року справу на Толкачова було заслухано в судовому засіданні Військової колегії Верховного суду СРСР. Матеріали слідства знайшли повне підтвердження у процесі судового розгляду. Вина Толкачова була встановлена свідченнями свідків та речовими доказами.
Військова колегія Верховного суду СРСР, визнавши Толкачова винним у зраді Батьківщині у формі шпигунства, засудила його до виняткової міри покарання - страти.
Необхідне доповнення. 28 квітня 1994 року американським судом до довічного ув'язнення був засуджений Олдріч Еймс, колишній співробітник ЦРУ, звинувачений у шпигунстві на користь СРСР. Одне з висунутих йому звинувачень - «здавання» понад десять цінних агентів ЦРУ. І серед них - "Адольфа Толкачова, співробітника абсолютно секретного НДІ, який передав американцям, зокрема, відомості про систему "свій - чужий". Завербований у Москві на "грошової" основі та незадоволеності службовим становищем. Розстріляний 24 вересня 1986 року". Якщо це справді так і Еймс «здав» Токачова на початку своєї співпраці (квітень 1985 року), то перед нами зразок успішної спільної операції двох радянських спецслужб - розвідки та контррозвідки.
автора Ліхачова Лариса БорисівнаЖінка Адольф Гітлер. Чи був фюрер однолюбом? Чому ж ти мені не зустрілася, юна, ніжна, У ті роки мої далекі, на ті роки весняні? Голова стала білою – що з нею я пороблю? Чому ж ти мені зустрілася лише зараз?.. Я забув у колі ровесників, скільки років пройдено. Ти об
З книги Енциклопедія помилок. Третій рейх автора Ліхачова Лариса БорисівнаПрізвище Адольфа. Як ви судно назвете, так воно й попливе. І назве його нам у скроню Дзвінко клацаючий курок… Марина Цвєтаєва Щодо прізвища творця Третього рейху існує хибна думка, що говорить, що
З книги 100 великих військових таємниць [з ілюстраціями] автора Курушин Михайло Юрійович З книги 100 великих таємниць Сходу [з ілюстраціями] автора Непам'ятний Микола Миколайович Авторська енциклопедія фільмів. Том II автора Лурселль ЖакThe Strange Death of Adolf Hitler Дивна смерть Адольфа Гітлера 1943 - США (74 хв) Universal (ассоц. продюсер Бен Півар) · Реж. ДЖЕЙМС ХОГАН Сцен. Фріц Кортнер за сюжетом Фріца Кортнера та Джо Мая Опер. Джером Еш Муз. Ганс Й. Зальтер · У ролях Людвіг Донат (Адольф Гітлер / Франц Губерт),
, Казахська РСР , - 24 вересня ) - радянський інженер у галузі радіолокації та авіації , агент ЦРУ у -1985 роках .
Біографія
Толкачов мав досить високу заробітну плату порівняно з багатьма іншими радянськими громадянами – приблизно 350 рублів на місяць. Він жив у висотному будинку поруч із посольством Сполучених Штатів Америки, що дозволяло йому згодом під виглядом звичайних прогулянок зустрічатися з резидентом американської розвідки в СРСР.
Співпраця Толкачова зі спецслужбами США
Толкачов усвідомлював небезпеку викриття і, незважаючи на свої величезні фінансові можливості, намагався жити, нічим не привертаючи уваги. З усіх багатств у нього були лише ВАЗ-2101 та заміська дача. Можливо, саме в цьому і причина такої тривалої діяльності.
Провал. Арешт, слідство та суд
Вийти на слід Толкачова співробітникам КДБ СРСР вдалося абсолютно випадково. У 1985 році його куратор, Едвард Лі Ховард, був звільнений із ЦРУ через розкрадання майна та наркоманію. Озлоблений Ховард перебіг на бік СРСР і видав КДБ масу абсолютно секретних відомостей, у тому числі ім'я Адольфа Толкачова. За іншими відомостями інформацію про нього передав СРСР Олдріч Еймс у травні 1985 року. 9 червня 1985 року Толкачов був заарештований, а 13 червня був заарештований його зв'язковий Пол Строумбах. На слідстві Толкачов у всьому зізнався і просив радянське керівництво не виносити йому смертний вирок. Верховний Суд СРСР розглянув справу Толкачова в 1986 році і визнав його винним у скоєнні злочину, передбаченого статтею 64 частина «а» Кримінального кодексу РРФСР, і засудив до найвищої міри покарання - страти через розстріл. 24 вересня 1986 року вирок був виконаний.
Документальні фільми
- Про шпигунську діяльність А. Г. Толкачова у 2007 р. було знято документальний фільм «» з циклу «Шпигуни та зрадники»
- Про діяльність шпигуна Толкачова розповідає одна із серій «Зрадники» з Андрієм Луговим (2014)
Напишіть відгук про статтю "Товкачів, Адольф Георгійович"
Література
- Хоффман, Девід Е.Шпигун на мільярд доларів/Пер. А. Ширіков. – М.: АСТ, 2016. – 432 с. - (Corpus). - 3000 прим. - ISBN 978-5-17-091347-3.
Примітки
Посилання
Уривок, що характеризує Толкачов, Адольф Георгійович
- Ось пише, - говорила вона, показуючи синові листа князя Андрія з тим прихованим почуттям недоброзичливості, яке завжди є у матері проти майбутнього подружнього щастя дочки, - пише, що не приїде раніше за грудень. Яка ж ця справа може затримати його? Правильно хвороба! Здоров'я слабке дуже. Ти не кажи Наташі. Ти не дивися, що вона весела: це вже останній дівочий час доживає, а я знаю, що з нею робиться щоразу, як листи його отримуємо. А втім, Бог дасть, усе й добре буде, – укладала вона щоразу: – він чудова людина.Спочатку свого приїзду Микола був серйозний і навіть нудний. Його мучила необхідність втрутитися в ці дурні справи господарства, для яких мати викликала його. Щоб скоріше звалити з плечей цей тягар, на третій день свого приїзду він сердито, не відповідаючи на запитання, куди він іде, пішов з нахмуреними бровами у флігель до Митеньки і зажадав у нього рахунки всього. Що таке були ці рахунки всього, Микола знав ще менше, ніж Мітенька, який прийшов у страх і здивування. Розмова та облік Митеньки тривала недовго. Староста, виборний і земський, що чекали в передній флігелі, зі страхом і задоволенням чули спочатку, як загудів і затріщав ніби все піднесений голос молодого графа, чули лайливі й страшні слова, що сипалися одне за одним.
- Розбійник! Невдячна тварюка!… порубаю собаку… не з татком… обікрав… – і т.д.
Потім ці люди з неменшим задоволенням і страхом бачили, як молодий граф, весь червоний, з налитою кров'ю в очах, за комір витяг Мітеньку, ногою і коліном з великою спритністю у зручний час між своїми словами штовхнув його під зад і закричав: «Геть! щоб духу твого, мерзотнику, тут не було!»
Митенька стрімголов злетів із шести щаблів і втік у клумбу. (Клумба ця була відома місцевість порятунку злочинців у Відрадному. Сам Мітенька, приїжджаючи п'яний з міста, ховався в цю клумбу, і багато жителів Відрадного, що ховалися від Мітеньки, знали рятівну силу цієї клумби.)
Дружина Митеньки та своячениці зі зляканими обличчями висунулися в сіни з дверей кімнати, де кипів чистий самовар і височіло прикажницьке високе ліжко під стьобаною ковдрою, пошитим із коротких шматочків.
Молодий граф, задихаючись, не звертаючи на них уваги, рішучими кроками пройшов повз них і пішов у будинок.
Графіня дізналася одразу через дівчат про те, що сталося у флігелі, з одного боку заспокоїлася в тому відношенні, що тепер стан їх повинен погладшати, з іншого боку вона турбувалася про те, як перенесе це її син. Вона підходила кілька разів навшпиньки до його дверей, слухаючи, як він курив трубку за трубкою.
Другого дня старий граф відкликав у бік сина і з боязкою усмішкою сказав йому:
- А знаєш, ти, моя душа, даремно погарячкував! Мені Митенько розповів усе.
«Я знав, подумав Микола, що ніколи нічого не зрозумію тут, у цьому безглуздому світі».
- Ти розсердився, що він не вписав ці 700 рублів. Адже вони написані транспортом, а іншу сторінку ти не подивився.
- Татусю, він мерзотник і злодій, я знаю. І що зробив, те зробив. А якщо ви не хочете, я нічого не говоритиму йому.
- Ні, моя душа (граф був збентежений теж. Він відчував, що він був поганим розпорядником маєтку своєї дружини і винен був перед своїми дітьми, але не знав, як поправити це) - Ні, я прошу тебе зайнятися справами, я старий, я…
- Ні, тату, ви вибачте мені, якщо я зробив вам неприємне; я менше вашого вмію.
«Черт із ними, з цими мужиками і грошима, і транспортами по сторінці, думав він. Ще від кута на шість кушів я розумів колись, але по сторінці транспорт – нічого не розумію», сказав він сам собі і з того часу більше не вступав у справи. Тільки одного разу графиня покликала до себе сина, повідомила йому про те, що має вексель Ганни Михайлівни на дві тисячі і запитала у Миколи, як він думає вчинити з ним.
– А ось як, – відповів Микола. - Ви мені сказали, що це залежить від мене; я не люблю Ганну Михайлівну і не люблю Бориса, але вони були дружні з нами та бідні. Так ось як! - І він розірвав вексель, і цим вчинком сльозами радості змусив плакати стару графиню. Після цього молодий Ростов, вже не вступаючи більше в жодні справи, із пристрасним захопленням зайнявся ще новими для нього справами псового полювання, яке у великих розмірах було заведено у старого графа.
Вже були зазимки, ранкові морози заковували змочену осінніми дощами землю, вже зелень уклалася і яскраво зелено відокремлювалася від смуг буріючої, вибитої худобою, озимого і світло-жовтого ярого стерні з червоними смугами гречки. Вершини та ліси, що наприкінці серпня ще були зеленими островами між чорними полями озимої та стерні, стали золотистими та яскраво червоними островами посеред яскраво зелених озимих. Русак уже до половини затерся (перелиняв), лисячі виводки починали розбридатися, і молоді вовки були більші за собаку. Був найкращий мисливський час. Собаки гарячого, молодого мисливця Ростова вже не тільки увійшли до мисливського тіла, а й підбилися так, що у спільній раді мисливців вирішено було три дні дати відпочити собакам і 16 вересня йти у від'їзд, починаючи з діброви, де був недоторканий вовчий виводок.
У такому становищі були справи 14 вересня.
Весь цей день полювання було вдома; було морозно і колко, але з вечора стало замолоджувати та відтепліло. 15 вересня, коли молодий Ростов вранці в халаті визирнув у вікно, він побачив такий ранок, краще якого нічого не могло бути на полювання: ніби небо тануло і без вітру спускалося на землю. Єдиний рух, який був у повітрі, був тихий рух зверху вниз мікроскопічних крапель мг, що спускалися, або туману. На оголених гілках саду висіли прозорі краплі і падали на листя. Земля на городі, як мак, глянсуво мокро чорніла, і в недалекій відстані зливалася з тьмяним і вологим покривом туману. Микола вийшов на мокрий з набитим брудом ґанок: пахло лісом, що в'янув, і собаками. Чорнопіга, широкозада сука Мілка з великими чорними на викочуванні очима, побачивши господаря, встала, потяглася назад і лягла по русачі, потім несподівано схопилася і лизнула його прямо в ніс і вуса. Інший хорт, побачивши господаря з кольорової доріжки, вигинаючи спину, стрімко кинувся до ганку і піднявши правило (хвіст), почав тертися об ноги Миколи.
- О гой! - почувся в цей час той неповторний мисливський вигук, який поєднує в собі і найглибший бас, і найтонший тенор; і з-за рогу вийшов доїжджий і ловчий Данило, по-українськи в дужку обстрижений, сивий, зморшкуватий мисливець з гнутим арапником у руці і з тим виразом самостійності та зневаги до всього у світі, яке буває тільки в мисливців. Він зняв свою черкеську шапку перед паном, і зневажливо глянув на нього. Зневага це не було образливим для пана: Микола знав, що цей все зневажаючий і найвищий Данило все-таки був його чоловік і мисливець.
– Данило! – сказав Микола, боязко відчуваючи, що, побачивши цю мисливську погоду, цих собак і мисливця, його вже охопило те непереборне мисливське почуття, в якому людина забуває всі колишні наміри, як людина закохана у присутності своєї коханки.
- Що накажете, ваше сіятельство? — спитав протодіаконський, охриплий від порскання бас, і два чорні блискучі очі глянули спідлоба на пана. «Що, чи не витримаєш?» ніби сказали ці два очі.
- Гарний день, га? І ганя, і стрибка, га? – сказав Микола, чешачи за вухами Мілку.
Данило не відповідав і блимав очима.
- Уварку посилав послухати на зорі, - сказав його бас після хвилинного мовчання, - казав, у відрадне замовлення перевела, там вили. (Перевела означало те, що вовчиця, про яку вони знали, перейшла з дітьми в відрадненський ліс, який був за дві версти від будинку і який був невелике від'ємне місце.)
- А їхати треба? – сказав Микола. - Прийди до мене з Уваркою.
- Як накажете!
– То ж постривай годувати.
– Слухаю.
За п'ять хвилин Данило з Уваркою стояли у великому кабінеті Миколи. Незважаючи на те, що Данило був невеликий на зріст, бачити його в кімнаті справляло враження подібне до того, як коли бачиш коня чи ведмедя на підлозі між меблями та умовами людського життя. Данило сам це відчував і, як звичайно, стояв біля самих дверей, намагаючись говорити тихіше, не рухатися, щоб не поламати якось панських покоїв, і намагаючись швидше все висловити і вийти на простір, з-під стелі під небо.
У червні 1985 року в радянській пресі під рубрикою "У Комітеті держбезпеки СРСР" з'явилося повідомлення про те, що 13 червня 1985 року в Москві під час проведення шпигунської акції на місці злочину затримано другого секретаря посольства США Пола Стомбауха, якого за протиправні дії оголошено персоною нон грата видворений із Радянського Союзу.
Дещо пізніше повідомлялося, що КДБ викрито і заарештовано агента американської розвідки А.Г. Толкачов, співробітник одного з московських НДІ.
ЦІНА ЗДАНИЦТВА
У лютому 1977 року офіцер ЦРУ, який працював у Москві під дипломатичним прикриттям американського посольства, виявив під склоочисником свого автомобіля записку. Анонім, який її написав, стверджував, що має доступ до військової інформації, яка настільки цінна, що зможе змінити баланс сил на користь США. Автор висловлював бажання зустрітися із співробітником Центрального розвідувального управління.
За кілька тижнів з'явилася інша записка. До неї було додано опис деяких технічних деталей однієї із радянських радарних систем. Але навіть цього виявилося замало, щоб переконати керівництво ЦРУ у щирості автора послань.
У спробах невідомого увійти в контакт з американцями психіатр-початківець побачив би ознаки гіпоманіакальної поведінки, але директор ЦРУ Стенсфілд Тернер розцінив його по-своєму, виявивши в діях незнайомця підтвердження своїм підозрам, що все це - провокація Луб'янки. Було відомо, що «зовнішня реклама» КДБ вела спостереження за американським та англійським посольствами 24 години на добу. Який ідіот ризикне так прямо підійти? Тільки той, кому нема чого втрачати, оскільки він не був справжнім шпигуном-ініціативником, а діяв під керівництвом і з научення Комітету держбезпеки.
Однак резидент ЦРУ в Москві Гарднер Гас Хетеуей не поділяв погляд свого патрона, вважаючи його побоювання неадекватними. Хетеуей завжди вважав, що розвідники-агентуристи, як санітари природи, не харчуються падалью. Вони – хижаки, що вбивають хворих тварин. Думка про те, що можна прогаяти «золотого цапа», який сам напрошується в мережі, не давала йому спокою. У складеній у категоричному тоні телеграмі на ім'я Тернера він просив дозволу зателефонувати автору за номером, вказаним в одній із записок. Директор знехотя погодився.
Глава резидентури ЦРУ у Москві Gardner Rugg "Gus" Hathaway (праворуч) в одній із кімнат посольства США, початок 80-х.
«Ми отримали вашу записку, - сказав Хетеуей чоловікові, який зняв слухавку. - У телефонній будці, що друга ліворуч від входу в Інститут радіопромисловості, на вас чекає пакет».
Співробітники московської резидентури ЦРУ з машин спостерігали, як худорлявий, непоказний вигляд чоловік підійшов до телефонної будки і схопив пакет. У ньому містилися перелік питань про радянські радари, докладні інструкції, як і де залишити відповіді, і невелика сума радянських грошей, що дорівнює п'ятистам доларам.
Через тиждень худорлявий поклав своє повідомлення в обумовлене місце. Всі сумніви щодо того, чи є він подвійним агентом, чи ні, миттєво розсіялися, оскільки дані, які він представив, були настільки секретні, що у штаб-квартирі ЦРУ одразу зрозуміли – КДБ ніколи не ризикуватиме їх розкриттям.
Американського розвідника послали на зустріч із добровільним рекрутом.
Толкачов з колегами (третій ліворуч).
«Мене звуть Адольф Толкачов, я – головний спеціаліст Радянського Союзу з аеронавігаційних систем», – представився непоказний чоловік. З цих слів почалася його робота на Ленглі, що тривала майже вісім років.
Надалі Хетеуей прийняв «Сфіє» - оперативний псевдонім, присвоєний Толкачову в ЦРУ, - на особистий зв'язок. Факт, який красномовно свідчив про значення, яке надавалося американцями співпраці з агентом-ініціативником і цінності інформації, що надходила від нього.
Толкачов забезпечив американців докладними даними про електронні системи управління, що використовуються радянськими винищувачами МіГ, а також про контрзаходи, які вони вживають для того, щоб вислизати від американських літаків і радарів.
До викриття «Сфіє» ЦРУ встигло акумулювати на його рахунках в американських банках більше двох млн. дол. - мізерна сума в порівнянні з тією, що могла бути витрачена США на відповідні дослідження в галузі електроніки. Таким чином, шпигун заощадив американським платникам податків десятки млрд. дол.
«...Співробітники Центрального розвідувального управління люблять жартувати, що Толкачов взяв їх на утримання, - доповідав пізніше до Москви суперагент Луб'янки Олдріч Еймс, один з керівників Ленглі, - саме він окупив усі бюджетні витрати ЦРУ, буквально на блюдечку піднісши Сполученим Штатам радіоелектроніку. Почнися світова війна, і в повітрі НАТО мала б незаперечну перевагу».
Американці поділилися отриманими від «Сфіє» секретами зі своїм основним союзником на Близькому Сході - Ізраїлем, і незабаром араби, чиї військово-повітряні сили були на 99% укомплектовані радянськими військовими літаками, виявили їх вразливість і досяжність для засобів ППО Армі.
Зрада прибуткова. Ніколи за всю історію Сполученим Штатам не вдавалося отримати більш рентабельного агента. Прибуток, отриманий американцями від спільного підприємства «ЦРУ-Сфіе», становив близько 20 млрд. дол. З поправкою на інфляцію сьогодні – це близько 100 млрд. дол.
Зрада збиткова. Багатомільярдні контракти на постачання радянської авіатехніки та коштів ППО арабським країнам було зірвано...
Зрадник знайдений. ЩО РОБИТИ?
Отримавши наведення від Олдрича Еймса, радянські контррозвідники обережно з'ясували, до розробки яких наукових програм і проектів Толкачов має безпосередній доступ, а яких виявляє підвищений інтерес, не обумовлений службовою необхідністю, замовляючи спецлітературу в секретній бібліотеці Всесоюзного НДІ радіопромислового.
З'ясувалося, що інтерес шпигуна до відомостей, що становлять військову та державну таємниці, безмежний, а доступ до них необмежений. Було від чого схопитися за голову – за останні сім років через руки американського агента пройшло безліч документів під грифом «Рад. секретно» та «Особливої важливості».
(Примітка: У ході слідства Толкачов докладно розповів про те, які методи він застосовував для збору абсолютно секретних та секретних матеріалів. Суть їх зводилася до того, що він "на повну котушку" використав промахи в секретному діловодстві та режимі в НДІ, де він працював .
Він встановив, що не проводиться перевірка документів у спецвалізах при їх здачі наприкінці робочого дня, що дозволило зберігати їх за кілька днів та виносити додому для фотографування; вдавався до різних хитрощів для заповнення "Дозвол" на видачу секретних документів - залишав незакриті дужки, а після підпису посадової особи вписував потрібні документи та закривав дужки; обманним шляхом отримував чистий бланк "Дозволи", заповнював його лицьову сторону, вносив туди лише невелику частину інвентарних номерів документів, з якими раніше знайомився в Першому відділі, і передавав американському розвіднику з фотографіями справжнього "Дозволу" та описом кольору чорнила підписів посадових осіб. підробки на новому бланку.
Таким чином двічі замінювалися картки "Дозволи". Саме друга, підроблена картка своєю нелогічністю привернула увагу перевіряючого оперативного працівника.
Частину документів Толкачов сфотографував у туалетній кімнаті інституту. "Робоче місце" для зйомки абсолютно секретних матеріалів Толкачов влаштував і у себе вдома - з креслярських дощок, дерев'яних брусків та отриманої від американців струбцини зі сферичним шарніром, за допомогою якої кріпив фотоапарат "Пентакс".)
Отже, вирішили аналітики КДБ, оригінальні ідеї, з якими встиг ознайомитися Толкачов, вже знайшли гідну оцінку за океаном і тепер розробляються в тамтешніх секретних лабораторіях чи, будучи матеріалізованими, вже працюють на нашого супротивника! Чорт забирай! Все, що ми досягли в результаті неймовірних зусиль, за безцінь скуплено американцями.
Кадри оперативної зйомки. Толкачов приїхав на зустріч із іноземним агентом.
Проте невдовзі панічні настрої змінилися на тверезий розрахунок. Надійшов наказ: «Розробити план заходів, що нейтралізують або зводять до мінімуму завдану шкоду!» І розумні голови на Луб'янці згадали про одну давню операцію.
«ХОРОВОД»
Вперше операцію з дезінформування супротивника під такою кодовою назвою було успішно проведено проти американських спецслужб понад п'ятдесят років тому. Так вдало, що в результаті дозволила СРСР випередити Сполучені Штати в галузі ракетобудування та освоєння космосу на ціле десятиліття.
Під час авіаційного параду, що відбувся в серпні 1955 року в присутності іноземних дипломатів та військових аташе країн, з якими Радянський Союз перебував у стані холодної війни, над Червоною площею протягом 15-20 хвилин на наднизькій висоті, ланка за ланкою, пролітала армада важких бомб нового типу. Цих літаків виявилося набагато більше, ніж могли припускати іноземні розвідники, що діяли у Москві. В результаті вони склалися враження, що з конвеєрів наших авіазаводів машини такого надпотужного типу сходять десятками і сотнями.
Співробітники посольства США на даху проводять зйомку повітряного параду. 50-ті роки.
Насправді, та сама ескадрилья цих літаків-монстрів літала по колу, через кожні три хвилини знову і знову з'являючись над головами приголомшених іноземців.
Ціль цього відволікаючого маневру полягала в тому, щоб створити видимість, ніби СРСР має намір збільшити міць своїх наступальних сил, кинувши весь ресурс оборонно-промислового комплексу на виробництво надважких бомбардувальників, тобто упор у ймовірній війні ми збираємося зробити на використанні авіації. Насправді Радянський Союз прискореними темпами будував міжконтинентальні балістичні ракети.
Обман удався. У результаті Сполучені Штати, незважаючи на те, що в їхньому розпорядженні знаходилася вивезена з післявоєнної Німеччини технологія виробництва ракет і її творець Вернер фон Браун, перестали приділяти належну увагу розвитку ракетобудування, а зайнялися розробкою нових типів літаків, масованим випуском та удосконаленням засобів ППО - російські ж у ймовірній війні мають намір завдавати авіаційних ударів надпотужними бомбардувальниками!
Успішно проведена в 1955 році операція «Хоровод» мала серйозні та далекосяжні наслідки. Настільки серйозні, що запуск Радянським Союзом у жовтні 1957 року першого штучного супутника Землі привів адміністрацію президента США Дуайта Ейзенхауера та американські спецслужби у стан шоку. Вони не могли повірити, що СРСР здатний так швидко прийти до тями після війни і вже тим більше в такий короткий термін створити настільки потужну ракету-носій. США кинулися навздогін, але час було втрачено.
Тріумф операції з дезінформації головного противника став особливо очевидним після шести років, коли 12 квітня 1961 року в космосі першим виявився російський, а не американець!
Через тиждень Аллен Даллес, який очолював Центральне розвідувальне управління, відправили у відставку. І хоча формальним приводом для його усунення вважалася невдала спроба повалити режим Фіделя Кастро на Кубі, в американській адміністрації всі добре розуміли, що президент Кеннеді не може вибачити йому прорахунків шестирічної давності та відставання у розробці космічних систем.
Операція «Хоровод», проведена Головним розвідуправлінням Генерального штабу (військова розвідка) спільно з Комітетом держбезпеки СРСР, стала класикою контршпигунства та мистецтва дезінформації.
ГРА ПО-ВЕЛИКОМУ
Саме так вирішили грати на Луб'янці: завдати ударів одночасно у кількох напрямках.
Насамперед треба було перетворити Толкачова на канал просування супротивникові зовні привабливих, але, по суті, дезорієнтуючих чи тупикових ідей. Таким чином ми змогли б замкнути дослідження американців на «непридатний об'єкт», змусивши їх розпорошити матеріальні ресурси та науковий потенціал.
Толкачов на відпочинку.
Плануючи використовувати «Сфіє» у своїх цілях, КДБ СРСР виходив з того, що той, який багато років бездоганно обслуговував своїх заокеанських господарів, користується їх безумовною довірою і настільки привчив їх до вживання вишуканих явищ - надцінних відомостей, - що вони, не замислюючись, про та інші, але вже приготовлені на комітетських кухнях. Чому б і ні? Адже ковтають хворі замість наркотичних таблеток пігулки-пустушки. Головне – щоб пацієнт довіряв ескулапу!
Під час вивчення абонентських карток секретної бібліотеки НДІ радіопромисловості контррозвідники встановили, що починаючи з 1981 року Толкачов незмінно виявляв підвищений інтерес до технології створення радянськими спеціалістами бомбардувальника-невидимки. Саме в цей час американці почали активно розробляти свій варіант літального апарату, який неможливо засікти радарами. Американський "стеллс" був повним аналогом нашого "невидимки". Ми значно випереджали США у цьому напрямі, тому послуги «Сфіє», підрядного постачальника надсекретних відомостей, що стосуються нашого проекту, були б для супротивника подарунком долі.
Протягом наступних десяти місяців Толкачов справно постачав своїх заокеанських замовників відомостями, що були заготовлені за рецептом КДБ на спеціальних «кухнях» - у секретних лабораторіях філій ВНДІ радіопромисловості. На американських вчених та техніків, які працювали над проектом «Стеллс», раптом обрушився водоспад інформації. У результаті нам за допомогою «Сфіє» вдалося завадити завершенню робіт над «Стеллсом» у намічені американцями терміни та змусити військово-промисловий комплекс США піти на невиправдано високі витрати.
Але найголовніше полягало в тому, що завдяки зусиллям радянських контррозвідників американський варіант вітчизняного «невидимки» становив для СРСР невелику загрозу, ніж дирижабль. У цьому американські генерали змогли переконатися під час перших польотних випробувань «стеллса». Пентагон чекало бентежне відкриття: новий літак був невидимкою тільки для американської національної системи ППО! Тим часом на його створення було витрачено близько 30 млрд. дол.
ЧОМУ ЦЕ СТАЛОСЬ?
Пояснення прості. Не в змозі змусити американців взагалі відмовитися від ідеї створення літального апарату, який не беруть радари, у Москві постаралися, щоб він був свідомо вразливий для наших засобів ППО. Для цього Толкачову в секретній бібліотеці підсувалася спеціально розроблена технічна документація.
Фото з картки "Дозволи".
Решту доробляв людський фактор. Намагаючись якнайшвидше звітувати про завершення будівництва чудо-літака, інженери корпорації «Нортроп», головного підрядника-виробника, часто бездумно, механічно копіювали ту саму технологію, яку їм постачав «Сфіє», навіть не підозрюючи про обман.
На коригування даних, що потрапили до лабораторії корпорації «Нортроп» стараннями Комітету держбезпеки СРСР, американці витратили загалом близько восьми років. Вперше «стеллс» був застосований лише у 1991 році під час бойових дій проти Іраку, під час проведення операції «Буря у пустелі».
ЗАТРИМАННЯ
«Наш клієнт напивається при кожному відвідуванні дачі, - доповідав свої міркування генералам Володимир Зайцев, замкомандира «Альфи», - тому в неділю ввечері, коли Толкачови вирушать до Москви, за кермом швидше за все перебуватиме дружина шпигуна. Двох своїх бійців, переодягнених міліціонерами, я виставлю біля дороги, що веде до дачі. Один з них вдасть, що вичитує водія вантажівки, припаркованої біля узбіччя. Другий зробить знак дачникам зупинитись. Щойно машина Толкачових зупиниться, з кузова вантажівки вистрибнуть «альфівці», оточать машину і захватять».
Затримання Толкачова бійцями «Альфи» 9 червня 1985 року.
Все сталося так, як планував Зайцев. Поки дружина Толкачова розуміла, навіщо їх зупинили, бійці «Альфи» не тільки встигли надіти наручники на її чоловіка, а й порізати на шматки його одяг, щоб переконатися, що в нього немає при собі отрути.
Вилучені у шпигуна інструкції ЦРУ та мікрофотоапарати.
У Толкачова були виявлені письмове повідомлення про новітні розробки військової техніки, міні-фотоапарати зі знятими абсолютно секретними документами. При обшуку на квартирі було вилучено ряд речових доказів його шпигунської діяльності, у тому числі засоби таємниці, коди, шифри, інструкції, ампула з отрутою, рукописні матеріали, що містять абсолютно секретні відомості, великі суми грошей та коштовності.
Через кілька годин у Лефортово, так і не прийшовши до тями від шоку, «Сфіє» власноруч написав визнання...
У жовтні 1985 року вийшла стаття члена редколегії газети "Уолл-стріт джорнел" Вільяма Кусевича: "…Згідно з матеріалами, отриманими від високопоставлених осіб у розвідці США, Толкачов був одним з найуспішніших агентів ЦРУ в Радянському Союзі…"
Протягом кількох років він передавав американцям безцінну інформацію про новітні радянські дослідження в галузі авіаційної технології, особливо авіоніки — апаратури електронного стеження та протидії, включаючи сучасні радари і так звані "невидимки", або техніку, за допомогою якої літак не можна виявити радаром. Такі дослідження є великим досягненням у галузі військової авіації.
Він був одним із найприбутковіших джерел і заощадив нам мільярди доларів, передавши інформацію про те, в якому напрямку розвиватиметься радянська авіація… В результаті США втратили одного з найцінніших агентів у СРСР».
На засіданні Військової колегії Верховного Суду СРСР.
16-23 червня 1986 року справу на Толкачова було заслухано в судовому засіданні Військової колегії Верховного суду СРСР. Матеріали слідства знайшли повне підтвердження у процесі судового розгляду. Вина Толкачова була встановлена свідченнями свідків та речовими доказами.
Військова колегія Верховного суду СРСР, визнавши Толкачова винним у зраді Батьківщині у формі шпигунства, засудила його до виняткової міри покарання — страти.
Необхідне доповнення. 28 квітня 1994 року американським судом до довічного ув'язнення був засуджений Олдріч Еймс, колишній співробітник ЦРУ, звинувачений у шпигунстві на користь СРСР. Одне з висунутих йому звинувачень — "здавання" понад десять цінних агентів ЦРУ. І серед них - "Адольфа Толкачова, співробітника абсолютно секретного НДІ, який передав американцям, зокрема, відомості про систему "свій - чужий". Завербований у Москві на "грошової" основі та незадоволеності службовим становищем. Розстріляний 24 вересня 1986 року". Якщо це справді так і Еймс "здав" Токачова на початку своєї співпраці (квітень 1985 року), то перед нами зразок успішної спільної операції двох радянських спецслужб — розвідки та контррозвідки.
